2. Організаторами конференції виступили:Національна академія наук України:
Інститут телекомунікацій і глобального інформаційного простору НАН України
Науковий центр аерокосмічних досліджень Землі Інституту геологічних наук
Міністерство освіти і науки України:
Національний аерокосмічний університет ім. М.Є. Жуковського “ХАІ” Київський національний університет ім.Т.Г.Шевченка Київський національний університет будівництва і архітектури Національний університет водного господарства та природокористуванняНаціональне космічне агентство України:
Державний науково-виробничий центр “Природа” Громадська рада при міністерстві екології та природних ресурсів УкраїниЗАО «ЕСОММ Со»
3. Мета конференції полягала в обміні досвідом з розробки і впровадження сучасних інформаційних технологій підтримки рішень з питань управління раціональним використанням природних ресурсів, охороною навколишнього природного середовища, плануванням заходів по попередженню і ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.
4. До участі в роботі конференції були запрошені відомі та молоді науковці й фахівці з наступних тематичних напрямів: – Геоінформаційні системи і дистанційне зондування Землі; – Геодинаміка навколишнього середовища; – Застосування біологічних методів при вирішенні проблем екологічної безпеки.Під час роботи конференції працювала виставка літератури з питань методичного, інструментального та картографічного забезпечення завдань моніторингу навколишнього природного середовища, планування заходів по попередженню і ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, управління природокористуванням і охороною навколишнього середовища.
5. На адресу Оргкомітету надійшло 62 тези доповідей, з яких 46 були включені до Програми конференції.
6. Безпосередньо, на засіданнях конференції були заслухані і активно обговорені 42 доповіді (згідно Програми).
7. Зміст доповідей і питань до доповідачів учасників Конференції дають підстави до наступних висновків:
– доповіді, включені до Програми конференції, містять нові наукові і практичні результати, пов’язані з задекларованою тематикою конференції, відповідають високому науковому рівню, а також характеризуються актуальністю порушених у них проблем;
– сучасний стан розвитку теоретичних засад геоінформаційних технологій і методів дистанційного зондування Землі з космосу відкривають широкі можливості їх залучення до вирішення практичних завдань ефективної організації інформаційної підтримки рішень з питань управління екологічною безпекою, природокористуванням, заходів щодо запобігання та ліквідації наслідків в надзвичайних ситуаціях, територіальним розвитком, міським господарством, земельними, водними, лісовими ресурсами і т. і.;
– низка доповідей була присвячена теоретичним аспектам тематичної обробки космічних знімків та прикладам їх ефективного використання в охороні і раціональному використанні природних ресурсів;
– беручи до уваги, що конференція по суті стала полігоном апробації нових напрямів застосування ДЗЗ\ГІС–технологій, обміну досвідом синтезу реальних проектів, знайомству з новітніми програмними засобами обробки геопросторових даних, доцільно в наступному році провести 16-у конференцію зі збереженою назвою і тематикою;
– вважати рівень підготовки та проведення 15-ї міжнародної науково–практичної конференції «Сучасні інформаційні технології управління екологічною безпекою, природокористуванням, заходами в надзвичайних ситуаціях» високим та висловити подяку НАУКОВИМ ЗАКЛАДАМ, ЯКІ ПРИЙНЯЛИ В НІЙ УЧАСТЬ.
Голова науково-організаційного комітету конференції директор ІТГІП НАН України, член-кореспондент НАН України, академік АПН України Довгий С.О.
Вчений секретар конференції Зотова Л.В.
До резолюції круглого столу «Проблеми будівництва гідроелектростанцій у верхній течії р. Дністер»
Метою круглого столу було обговорення проекту будівництва каскаду із шести ГЕС у Дністровському каньйоні на ділянці між с. Устя (Чернівецька обл.) та с. Вістря (Тернопільська обл.).
В процесі обговорення до уваги були прийняті наступні доповіді:- Про екстериторіальні ризики будівництва каскаду гідроелектростанцій у Дністровському каньйоні (Стефанишин Д.В.);
– Про використання геопросторових даних при імітаційному моделюванні умов виникнення місцевих розмивів русел рік (Корбутяк В.М., Щодро О.Є, Ходневич Я.В., Стефанишин Д.В.);
– Про необхідність врахування умов стоку при проектуванні автоматизованих гідрологічних систем на річках Українських Карпат (Корбутяк В.М., Корбутяк М.В., Кафтан О.Н., Козицький О.М., Надкриничний О.М.);
– Методи математичного моделювання безпеки складних систем (Качинський А.Б.);
– Ресурсний підхід до формування індексу національного розвитку (Полумієнко С.К., Горда С.Є.);
– Про використання сценарного підходу і методу Байєса в задачах оцінки ризиків аварій та управлінні безпекою на гідровузлах (Романчук К.Г.);
– Методи визначення порогових значень виникнення природних катастроф в умовах невизначеності (Бутенко О.С., Замірець О.О.);
– Альтернативная энергетика как средство предотвращения катастрофического изменения климата Земли (Каян В.П., Лебедь А.Г.);
– Розробка GIS-аплікацій на основі ArcGIS Server для моделювання потоків рідини на території водозбору (Трофимчук О.М., Венгерський П.С.);
– Будівництво нових сміттєспалювальних заводів і перспективи для соціально-економічного розвитку регіонів (Кременовська І.В., Святогор О.А.).
Участь в обговоренні проблем будівництва гідроелектростанцій у верхній течії р. Дністер також приймали В.В. Радчук, О.С. Волошкіна, Г.Я. Красовський та інші.
Було відмічено, що на сьогодні, в Україні все ще відсутня традиція належної наукової експертизи масштабних проектів, реалізація яких потенційно може спричинити значну шкоду довкіллю, населенню та національній безпеці. Зокрема, існуючі проблеми в енергетиці намагаються вирішувати без врахування новітніх, ресурсоощадливих і екологічно безпечних технологій виробництва електроенергії, що орієнтуються на використання відновлюваних ресурсів вітру, Сонця, біомаси тощо. Прийняті рішення не ґрунтуються на наукових прогнозах, складених на основі сучасних математичних моделей; врахуванні різних сценаріїв соціально-економічного розвитку територій і басейнового принципу щодо використання водних ресурсів; не передбачають ощадливого використання особливо цінних земельних ресурсів прирічкових територій і комплексного вирішення проблеми забезпечення сталого розвитку територій з врахуванням економічних, екологічних та соціальних факторів; не узгоджуються з попередніми рішеннями, що стосуються охорони природи, захисту населення від стихійних природних лих та негативного впливу глобальних змін клімату тощо.
Було встановлено, що:- будівництво каскаду заплановано в межах Дністровського каньйону, який визнано одним із семи природних чудес України, де розташовані чотири національні природні парки; при цьому від затоплень і підтоплень можуть постраждати не лише природні об’єкти з унікальними екосистемами, що підлягають захисту, а й численні поселення, що тяжіють до Дністра;
– значних втрат зазнає туристична галузь та рекреація, що починають активно відроджуватися на Дністрі, зокрема в межах Дністровського каньйону;
– будівництво каскаду ГЕС в Дністровському каньйоні не здатне вирішити проблему захисту від паводків територій в середній та нижній течії Дністра, оскільки малі об’єми водосховищ не забезпечать достатнього регулювання стоку; при цьому вказано на необхідність більш раціонального використання протиповеневої ємності Дністровського водосховища, яке власне і має слугувати захистом від паводків м. Могилів-Подільського та інших населених пунктів в середній і нижній течії Дністра;
– будівництво каскаду ГЕС в межах Дністровського каньйону може збільшити повеневі ризики для прирічкових територій, які розташовані вище за течією Дністра, і які при паводках зазнають не менших, а можливо і значно більших збитків; ці території знаходяться в озероподібному розширенні долини Дністра, де розміщені гирла кількох його приток (Бистриці, Лукви, Лімниці, Сівки, Свіржа, Гнилої Липи та інших річок) і де під час паводків збирається до 90% об’єму стоку; існує висока ймовірність, що каскад ГЕС, побудований в межах каньйону, сприятиме стримуванню й додатковому акумулюванню паводкових вод в долині Дністра вище за течією, що збільшить повеневий ризик для великої кількості населених пунктів, розташованих в долині Дністра та на його притоках від с. Довге до Галича і вище за течією, включаючи Івано-Франківськ.
Крім того, регіональний підйом рівня в асиметричній долині р. Дністер призведе до активізації зсувно-ерозійних процесів на стримкосхилому правобережжі та розвитку підтоплення земель рівнинного лівобережжя з погіршенням якості грунтових вод як головного джерела питно-господарського водопостачання.
Пропонується на рівні НАН України, за участю експертів інших зацікавлених установ та організацій, провести детальну наукову експертизу проекту будівництва гідроелектростанцій у верхній течії р. Дністер з включенням фахівців з різних галузей знань, зокрема, на перспективу обновити оцінку гідроенергетичного потенціалу в басейні р. Дністер з розробкою наукових основ гранично припустимих техногенних змін структури його стоку та врахуванням особливостей перебігу руслового процесу в сучасних умовах, можливостей альтернативного використання водотоків і прирічкових територій місцевим населенням, з порівнянням ефективності діяльності на воді до та після реалізації гідроенергетичних проектів на основі басейнового принципу, а також з врахуванням використання альтернативних джерел відновлюваної енергетики, зокрема енергії вітру, біомаси, Сонця.
До резолюції круглого столу «Уроки Чорнобиля та проблеми ядерної енергетики»
Метою круглого столу було обговорення стану проблем безпеки діючих блоків атомних електростанцій в Україні, врахування досвіду ліквідації аварії на ЧАЕС, оцінки її наслідків та впровадження в практичну площину уроків Чорнобиля для їх безпечної експлуатації.
В процесі обговорення до уваги було прийнято доповідь Академіка НАН України, доктора фіз.-мат.наук, проф. Бар’яхтара В.Г. «Чорнобильска катастрофа: загальні проблеми та уроки».
Участь в обговоренні зазначеної проблеми прийняли С.О. Довгий, О.М.Трофимчук, В.В. Радчук, О. Б. Брик, О.С. Волошкіна, О. Б. Лисенко та інші.
Було відмічено, що на жаль, як свідчить практика, в Україні не створені Рекомендації по превентивній готовності до дій в аварійних ситуаціях для різних державних служб. Не забезпечено своєчасне виконання контрзаходів. Навіть ефективний захист від йодної атаки залишається незабезпеченим.
Під час гострого періоду Чорнобильської катастрофи не було забезпечено необхідного оперативного дозиметричного контролю навіть ліквідаторів, з великим відставанням виконані оцінки доз опромінення сільського та міського населення.
Тактика надання медичної допомоги постраждалим та проведення сільськогосподарських контрзаходів не спиралася на дозиметричні дані, а тільки уточнювалася в міру їх отримання. Проблема дозиметричного забезпечення радіаційних аварій повинна бути вирішена на державному, а не на галузевому рівні.
Агросфера є критичною галуззю щодо внеску до дози опромінення людини, тому вона повинна бути одним із пріоритетних об’єктів реагування. Зміна спеціалізації сільського господарства регіону, окремих господарств, зміна структури землекористування, технологій рослинництва, тваринництва і переробки продукції дозволяє ефективно управляти рівнем радіоактивного забруднення продукції. Здобутий досвід і розроблені десятки рекомендацій, для реалізації яких необхідна наявність спеціальних підрозділів в органах управління сільським господарством різного рівня, укомплектованих компетентними в області сільськогосподарської радіології фахівцями. Їх підготовка є важливим елементом превентивної підготовки до ядерних аварій. Однак, в Мінагрополітики України радіологічний підрозділ ліквідовано, таке ж становище і з управлінням водними і лісовими ресурсами.
Одна з найбільш болючих тем в аварійних ситуаціях — звернення з опроміненими тваринами. Тільки в Україні в перші дні після аварії було вбито близько 15 тисяч голів ВРХ. Більше 50 тисяч голів ВРХ вивезені із зони відселення і здані на м’ясокомбінати, що призвело до вторинного забруднення. Рекомендації щодо сортування уражених тварин були розроблені в 1972 і 1978 рр. Їх треба терміново доопрацювати і ввести в дію. Наслідки аварій на АЕС і об’єктах ЯПЦ можуть бути істотно пом’якшені системою превентивної підготовки до аварійного реагування.
Однак звернення вчених до Уряду не почуті в Україні, до теперішнього часу відсутні більшість елементів системи аварійного реагування:
– державний центр прогнозування та управління моніторингом радіаційної обстановки в разі аварії;
– необхідне забезпечення метеорологічною та іншою інформацією, системами відстеження радіоактивної хмари;
– можливості і технічне забезпечення системи радіаційного моніторингу — неадекватні умовам аварій і задачам захисту населення;
– необхідна розробка системи підтримки прийняття управлінських рішень в державі в разі великомасштабних ядерних і радіаційних аварій на рівні уряду, міністерств, місцевих органів державної влади.
Вже давно (поки живі учасники ліквідації аварії на ЧАЕС), слід було провести спеціальні дослідження уроків Чорнобиля, а результати використовувати для складання посібників та настанов.
Громадськість, особливо в Україні, повинно хвилювати питання не про те, чи можливо практично забезпечити безпеку атомної енергетики, а про те, чи здатні відповідальні особи розглядати безпеку як абсолютний пріоритет.
Потрібні системні дії для підтримки атомної енергетики України — галузь, підготовка кадрів, система експертизи на різних етапах від проектування до експлуатації, система аварійного реагування, включаючи моніторинг, наявність організацій, відповідальних за науковий супровід атомної енергетики.
Проблеми української ядерної енергетики, що постійно накопичуються і не вирішуються змушують нас інформувати суспільство про катастрофу, що насувається в сфері вироблення електроенергії на атомних станціях і, як наслідок, в економіці країни.
Станом на 1 червня 2016 року у 4 діючих АЕС України експлуатується 15 ядерних енергоблоків загальною потужністю 13,835 ГВт. Атомні електростанції в найскладніші періоди становлення незалежної України рятували і рятують енергетику і економіку країни від неминучого краху. Так, тільки за останні три роки (2013-2015 р.р.) вироблення електроенергії на АЕС зросла з 83917 та 87840 млн. КВт / год; в процентному відношенні від загального виробітку — з 43,0% до 55,7%.
Однак подальша стабільність в роботі АЕС знаходиться під загрозою у зв’язку із закінченням строків експлуатації атомних блоків (30років).
Продовження термінів експлуатації – коштовні та складні заходи. Вартість продовження для одного блоку, в середньому, становить $ 300 млн. З 15 енергоблоків така робота виконано тільки на 4. Терміни експлуатації продовжено на енергоблоках № 1 і № 2 (ВВЕР-440) Рівненської АЕС — на 20 років, а на двох енергоблоках (ВВЕР-1000) Південно-Української АЕС — на 10 років.
Для збереження існуючого рівня генерації в найближчі 4 роки необхідно виконати цю роботу ще на 7-ми енергоблоках. Очікуваний термін продовження експлуатації кожного складе 15 років, а витрати, відповідно:
2016-2020 р.р. — $ 2,40 млрд. 2021-2030 р.р. — $ 0,30 млрд. 2031-2040 р.р. — $ 0,60 млрд. Разом — $ 3,30 млрд.Невиконання цієї програми призведе до втрати 7 ГВт встановленої потужності вже у 2020 р., а у 2030 р. атомна енергетика України припинить своє існування.
Тільки продовження термінів експлуатації атомних блоків дає Україні мінімальний час для вирішення проблем існування атомної енергетики, як складової системи генерації електроенергії в державі.
Коштів на виконання цієї програми немає, в т.ч. і тому, що витрати на продовження термінів експлуатації не включені в тариф на електроенергію АЕС.
На жаль, викладена вище проблема — не єдина. Окремі проблеми ядерно-радіаційної безпеки виходять за рамки компетенції НАЕК «Енергоатом».
Очевидно, що структура Державного управління галуззю не адекватна складності проблеми. У структурі державного апарату України немає віце-прем’єр міністра, відповідального за здійснення міжгалузевої координації НАЕК Атоменерго, а також зацікавлених міністерств, галузевих систем реагування на радіаційні аварії та наслідків забруднення навколишнього середовища.
До резолюції круглого столу «Моніторинг місць видалення відходів»
Метою круглого столу було обговорення питання поводження з твердими побутовими відходами (ТПВ) та використання космічних знімків і цифрових карт для моніторингу та інвентаризації розміщення полігонів захоронення побутових відходів, а також дослідження впливу сміттєзвалищ на навколишнє середовище.
В процесі обговорення до уваги були прийняті наступні доповіді:- Розроблення методів і геоінформаційних моделей космічного моніторингу сміттєзвалищ (Бутенко О.С., Красовський Г.Я., Красовська І.Г., Горелик С.І., Вишняков В.Ю., Андреєв С.М., Жилін В.А.)
– Автоматизована інвентаризація місць видалення відходів в регіоні засобами ГІС і ДЗЗ (Рогожин О.Г., Трофимчук О.М., Хлобистов Є.В., Трофимчук В.О., Новохацька Н.А., Кодацький М.Б., Васинюк А.В.)
– Експедиційні дослідження Білоозерської ділянки Рівненського природного заповідника (Охарєв В.О., Радчук І.В., Новохацька Н.А., Загородня С.А., Шумейко В.О., Журавчак Р.О.)
– Будівництво нових сміттєспалювальних заводів і перспективи для соціально-економічного розвитку регіонів (Кременовська І.В., Святогор О.А.)
– Локалізація та виявлення закономірностей просторового розміщення сміттєзвалищ на території Київської області за даними ДЗЗ (Тішаєва А.М., Томченко О.В.)
Участь в обговоренні зазначеної проблеми також приймали В.В. Радчук, О.С. Волошкіна, В. І. Кліменко та інші.
Було відмічено, що однією з основних причин подальшого погіршення екологічної ситуації в Україні є відсутність сучасної системи утилізації та примітивні технології поводження з ТПВ. Пункти захоронення відходів є одними з найбільш екологічно-небезпечних об’єктів, їх експлуатація призводить до забруднення практично всіх компонентів навколишнього середовища (ґрунтів, поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря, геологічного середовища). На сьогодні система контролю працює не ефективно, облік сміттєзвалищ та наявний реєстр не відповідає дійсності, наземний контроль та моніторинг сміттезвалищ потребує величезних фінансових, часових та людських затрат, а іноді неможливий. Саме тому немає реальної та єдиної бази даних в галузі поводження з ТПВ, сміттєзвалища перенасичені відходами, нові не проектуються. Через недостатній контроль за суб’єктами поводження з ТПВ дедалі більше з’являється стихійних, несанкціонованих сміттєзвалищ у лісосмугах, ярах, балках, на околицях населених пунктів. Важко оцінити складність проблеми що постала перед державою. Існує нагальна потреба в оцінці розміщення сміттєзвалищ.
Про необхідність негайного відновлення обліку поводження з відходами та екологічного моніторингу за їх потоками і накопиченням на основі сучасних інформаційних технологій фахівці пишуть вже понад 5 років. Однак проблема відновлення втрачених даних щодо місць видалення відходів (МВВ) в структурах Мінекоресурсів досі не вирішена. Незважаючи на те, що згідно з угодою про асоціацію з ЄС європейські екологічні стандарти, зокрема поводження з відходами, мають бути поширені і на нашу країну.
Запровадження таких стандартів передбачає створення територіально розподілених баз даних про потоки ТПВ, стан місць їх вивезення (як організованих, так і стихійних), про фоновий та аварійний вплив на довкілля, реальні та потенційні еколого-економічні збитки від складування відходів. Оскільки саме це є необхідною передумовою підвищення обґрунтованості управлінських рішень із поводження з відходами та підвищення якості життя населення на державному, регіональному та місцевому рівнях.
У співробітництві з Європейською комісією вже розроблена програма оптимізації поводження з відходами в Україні, що передбачає запровадження економічного механізму раціонального і екологічно припустимого поводження з ТПВ та його інституційне забезпечення на законодавчо-регуляторному рівні. Серед іншого, реалізація цієї програми потребує розгортання сучасної інформаційної системи обґрунтування і підтримки прийняття рішень щодо поводження з відходами.
В результаті запропоновано перелік першочергових завдань. Враховуючи складний стан в галузі поводження з ТПВ, критичне накопичення сміття та нагромадження великої кількості несанкціонованих сміттєзвалищ на території України необхідно:
– скласти актуальний реєстр МВВ із відповідною дозвільною документацією та несанкціонованих сміттєзвалищ;
– визначити полігони ТПВ з критичним впливом на поверхневі водні джерела, підземні води, приземну атмосферу та на безпеку життєдіяльності населення;
– визначити перелік полігонів ТПВ, які потребують рекультивації;
– скласти схему санітарної очистки населених пунктів від несанкціонованих стихійних сміттєзвалищ;
– визначити перелік полігонів ТПВ, які потребують модернізації та визначитись із перспективними системами захисту ґрунтових вод, вилучення та знешкодження біогазу і фільтрату;
– визначити кількість полігонів та нових сміттєспалювальних заводів, які необхідно побудувати, та підготувати відповідні проектні пропозиції за стандартами.
За результатами отриманого реєстру, переліків та відповідних пропозицій можливо запланувати подальші заходи щодо реалізації наміченої стратегії поводження з відходами.
